“Біль” батьків – опір власних дітей, це одвічне “не хочу” і “не буду”. Мабуть, слово, яке іноді може звести з розуму навіть найтерплячого батька – це “НІ!”
Але насправді до цього питання мають дуже неоднозначний підхід самі батьки. З одного боку, батьки ретельно навчають своє чадо оволодіти словом “ні”.
Часто можна почути: “Та скажи ти йому вже НЕ ХОЧУ!”, “Він тобі запропонував ..., а ти що, не міг сказати “ні”, свого глузду нема?”, “Якщо незнайомець тобі запропонує цукерок, відмовся, скажи “ні”!”
Перелік схожих фраз можуть подумки продовжити всі батьки. Їх багато, і вони дуже різноманітні для вміння говорити “ні”.
Є одне АЛЕ! Батьки радіють, коли дитина здатна сказати “ні” комусь іншому, але не їм! Адже ж батьки не бажають зла своїй дитині. Отже, коли їхня воля натикається на сильний опір, розгубленість і агресія вважаються батьками цілком виправданими.
Чому важливо вміти говорити НІ?
Давайте розберемося, як навчитись відмовляти людям, навіщо дитині потрібно вміння говорити “ні” і чому без цього не можна ніяк.
Заперечувати те, що нам не подобається, мабуть, є однією з базових потреб людини. Вже тоді, коли дитина ще не вміє говорити, а батьки здогадуються, що саме потрібно дитині, що їй добре й не дуже, є сигнали-підказки: хитання головою, плач, незадоволене обличчя – все це може повідомити мамі і татові: “Мені не подобається” , “Я не хочу”, “Мені так погано”. Все це колись сильно допомагало батькам не нашкодити, а подбати про дитину. Ця здатність заперечення починає заважати батькам приблизно з 1 року, коли дитина раптом “ламається”, і замість слухняного малюка прокидається вередлива дитина, яка, як зазвичай здається багатьом батькам, весь час тільки й каже “ні”, і часом взагалі ні до чого. Це лише перші спроби малюка заявити про себе.
Далі стає ще веселіше: так звана криза 3-х років, коли дитина вже може голосно заявляти про свою волю і свої бажання, навіть якщо вони змінюються кожні 5 хвилин. Криза 6-7 років, похід до школи – та ще пригода. Тут дитина вже може порівняти і – о, Боже! – дізнатися, що його сім’я та правила в ній відрізняються від інших, і що є ті діти, кому дозволено більше, і понеслося. І вишенькою на торті підліткова криза у 12-14 років, яка часто ставить у глухий кут батьків, бо звичні “дитячі” перемовини вже не працюють, треба знов щось шукати.
Раптом ваша дитина розучиться заперечувати
Після дискусій на роботі вічні суперечки вдома виснажують ще більше, і роздратування тільки росте. Хочеться знайти кнопку і вимкнути цю опцію казати “ні”. Але давайте поміркуємо. Якщо ваша дитина зненацька розучиться заперечувати те, що їй не подобається, перестане казати, коли їй зле, боляче й прикро, і на все відповідатиме: “Так”, що станеться?
“Так, мамо чи тато, я зараз зроблю уроки за 10 хвилин, і в мене все буде без помилок”, (хоча я втомився, мені важко, взагалі цей предмет не дається, і мені потрібна допомога).
“Так, ти можеш далі займатись своїми справами (читати, дивитися телевізор і залипати в телефоні), зі мною все гаразд, знайду, чим себе розважити”, (хоча мені самотньо, я хочу уваги, я не знаю, як дати собі раду).
“Так, на мене можна кричати, нічого страшного, я розумію”, (хоча від кожного крику мені самому хочеться кричати й плакати).
І цей монолог мовчазної згоди можна продовжувати безкінечно. Особливо зараз, коли ситуація довкола дітей лякає і злить, від неї хочеться кудись втекти.
Запитайте в себе, чи дійсно ви бажаєте, щоб ваша дитина з вами завжди погоджувалась? “Слухняні” діти зручні, але вони виростають у покірних дорослих, які не мають своїх бажань і прагнень.
Найкращим, що батьки можуть зробити для своєї дитини, є її вміння висловлювати свої емоції, почуття, думки і мрії доречним і доступним способом. Навчити дитину сперечатися, добирати влучних аргументів і розуміти наслідки своїх рішень і дій. Варто пам’ятати, що невміння відмовляти може негативно вплинути на подальшу долю вашої дитини.
Адже не буває згоди лише з вами чи заперечень тільки іншим. Діти все пробують і закріплюють набуті навички на найближчих людях, а потім уже несуть свої знання в незнайомий світ.
Тому вчіть своїх дітей казати “ні!”, так у них точно буде більше шансів стати щасливими!
